Nintendo намагалася зберегти дух конкуренції у межах своїх стін, не доводячи його до абсурду, що призвело до поділу розробників та інженерів на кілька підрозділів, об’єднаних однією назвою — R&D, Research and Development. Кожен підрозділ намагався створити незвичайну технологію або вже готовий продукт для цієї технології.
Підрозділом R&D1 керував Ґумпей Йокоі, який у 50-ті роки налагоджував верстати для друку гральних карт — саме їх виробництвом Nintendo займалася з моменту свого заснування в 1889 році.
Ґумпей був наділений самобутнім поглядом на сферу інтерактивних розваг, що він проявив ще в 25-річному віці, коли створив іграшку Ultra Hand, яка стала першою спробою компанії вийти на ринок дитячих товарів. І спроба ця була успішною.
Услід за нею пішли цілі серії інших іграшок. Nintendo все продовжувала випускати нові товари для дітей та сімейних розваг, але на початку 70-их років ситуація різко змінилася, адже прогрес не стояв на місці. У 1972 році в США вийшла перша в світі ігрова приставка Magnavox Odyssey.
Nintendo відчула інтерес публіки до новинки і почала випуск своїх копій цієї приставки Color TV під ліцензією Magnavox. Втім, Nintendo була занадто амбіційною компанією, щоби просто задовольнитися використанням чужої розробки (навіть попри її високу прибутковість), тож пошук нових ідей всередині R&D відділу тривав напрочуд активно.
Одного разу Ґумпей їхав у потязі та побачив людину, яка від нудьги бавилася з калькулятором (а вони в ті часи вже мали рідкокристалічний екран). Так йому на думку спала ідея використати цю технологію для створення кишенькової відеогри. Тож у 1980 році Nintendo R&D1 розробить The Ball, максимально наближену до концепту сучасних відеоігор. Ця забавка розпочала серію портативних пристроїв Game & Watch, знайому нам завдяки її радянським копіям “Електроніка” з персонажами мультика “Ну постривай”.
Завдяки Game & Watch Ґумпей швидко здобув статус найкращого проектувальника електронних портативних ігор. Втім, тогочасні портативки здебільшого містили лише одну гру (іноді в кількох варіаціях), що зрештою було не надто зручно. Тож наступний крок був цілком очевидний — створити ігрову платформу зі змінними картриджами. Так і почалася робота над Game Boy.
Спочатку, Game Boy мав бути копією Microvision, яка була першою портативною приставкою в світі. Та Microvision мала одну особливість, яка теж неабияк впливала на зручність користування — кожен картридж, крім записаної інформації, мав свій власний екран, адаптований під конкретну гру.
У Game Boy бажали додати можливість запускати ігри з картриджів, як це було на домашніх консолях, зберігши при цьому портативність, як у Game & Watch. До того ж, за планами керівництва Nintendo, Game Boy мусив закрити розрив між останніми роками життєвого циклу NES і виходом нової 16-бітної домашньої платформи.
Сатору Окада, один із головних розробників Game Boy, був зацікавлений у можливості створення на цій приставці ігор, якість яких не поступалася б розвагам на домашній консолі. Під його керівництвом згодом була розроблена гра, яка показала всі можливості нового пристрою — Super Mario Land.
Гра була схожа на ігри про Маріо з NES, але відрізнялася своєю стилістикою. До того ж, Super Mario Land дала початок окремій серії зі своїм унікальним персонажем Варіо, який був повною протилежністю Маріо.
З виходом цієї гри стало зрозуміло, що Game Boy здатний запускати ігри, які не поступалися проектам із NES. На Game Boy стали з’являтися порти відомих ігрових серій, таких як MegaMan, Castlevania, Final Fantasy і безліч інших ігор, портованих туди з NES.
Але жодна з них не приваблювала гравців так сильно, як це зробила маленька головоломка родом із СРСР, чия назва викликає асоціацій з Game Boy найбільше. Мова йде про Tetris. Створена в 1984 році математиком з Академії наук СРСР Олексієм Пажитновим, гра здобула величезну популярність на практично всіх тогочасних платформах, серед яких були IBM PC, Apple II, ZX Spectrum, BBC Micro і навіть NES.
Спершу про цю гру було відомо лише працівникам Академії наук, які вирішили надіслати копію в Інститут комп’ютерних досліджень в Будапешті, звідки про Tetris дізналися західні компанії, а саме угорський підприємець Роберт Стайн. Він почав розповсюджувати цю гру, намагаючись отримати хоча б якийсь дозвіл від Академії наук. Утім, відсутність угоди з Академією наук не завадила Стайну продати “ліцензію” на розповсюдження Tetris компаніям Mirrorsoft та Spectrum Holobyte, які потім самі продавали субліцензії іншим компаніям.
Плутанина щодо ліцензування гри не дозволяла зрозуміти, чи були у Роберта Стайна права на Tetris, чи ні. Компанія ЕЛОРГ, яка займалася експортом та імпортом електроніки у Радянський Союз, взялася за укладення нових договорів щодо розповсюдження гри. І саме з ЕЛОРГ представники Nintendo змогли укласти повноцінну та юридично підкріплену угоду, за якою Tetris можна було випускати не тільки на Game Boy, а і на Famicom.
Згодом Tetris узагалі став іти у комплекті до Game Boy, що стрімко підняло продажі портативки.
Стів Возняк, співзасновник Apple, розповідав, що дуже полюбляє Game Boy і досі завжди возить його з собою. Він був дуже вправним гравцем у Tetris, і журнал Nintendo Power декілька разів друкував його ім’я в таблиці рекордів. Одного разу Возняку навіть довелося написати своє ім’я задом наперед, бо журнал відмовився укотре поспіль згадувати іменитого розробника.
Загалом було продано біля 118 мільйонів екземплярів класичного Game Boy. На початку 90-х на ньому грали і діти президента США, і навіть перша леді.
Зазирнімо ж усередину консолі. Низька собівартість виробництва була одним із основних чинників, яким слідував Ґумпей Йокоі. В Game Boy було використано монохромний екран розміром в 2,7 дюйма з чотирма градаціями яскравості, тому на кожен піксель було потрібно лише 2 біти даних. Роздільна здатність складала 160х144 пікселі. Всі обчислення виконував 8-бітний процесор Sharp EL35902, який працював на частоті 4,19 МГц. Картриджі містили від 32 кілобайт до 4 мегабайт пам’яті, а в деяких також була встановлена батарейка для збереження прогресу гри. Також Game Boy мав спеціальній порт, завдяки якому можна було з’єднати кабелем дві консолі (або й чотири, якщо був спеціальний пристрій) для кооперативної гри. Наприклад, вчотирьох можна було пограти в Gauntlet від Atari, чи проводити сутички або обмінюватися покемонами в Pokémon Red & Blue. Консоль живилася від 4 батарейок типу АА, які забезпечували до 12 годин гри.
Останньою офіційною грою для монохромного Game Boy вважається Pokemon Yellow. Неофіційні ігри виходять й досі.
Підтримка Game Boy тривала з 1989 по 2003 рік. Він став портативною платформою, яка мала найдовше консольне життя в історії Nintendo.
У лютому цього року в інтернеті з’явилася історія про 95-річну бабусю з Японії, яка написала листа в службу підтримки клієнтів Nintendo стосовно проблем із Game Boy, на якому жіночка роками грала в Tetris. У відповідь на це працівники відшукали і надіслали їй новий Game Boy.
Після оригінальної версії Game Boy вийшли ще Game Boy Pocket, Game Boy Color, Game Boy Advance, Game Boy SP та Game Boy Micro, але це вже зовсім інша історія.
Автор тексту – Роман Переходько
Матеріал створено за сприяння Музею програмного забезпечення та комп’ютерів “Software and Computer Museum”
Nintendo Game Boy. Огляд від #SNCMUSEUM
Cподобалася стаття? Підтримай PlayUA
На платформі Donatello ви можете підтримати нас як одноразовим донатом, так і оформити щомісячну підписку. Усі наші підписники на Donatello отримують цифрові або фізичні приємнощі залежно від суми донату. Долучайтеся до нашої спільноти!